Зниклий.
****
Вечоріє. Вітер тихо
Смереку хитає,
За столом сидить старенька ,
Телефон тримає .
Нічка тиха, зорі ясні,
Туман над рікою,
Сива мати розмовляє
Сама із собою.
Понад гори місяць сходить.
У сріблі вершини ,
Мама сидить і чекає
Звістку від дитини.
Десь на сході був синочок
Боронив Вкраїну,
Та учора подзвонили
У бою загинув.
***
Чути пісню жайворину
Сонечко сідає,
Тихий вітер на ставку
Хвилю піднімає.
Понад ставом у ложбині,
У зеленім гаю
Зупинилась батарея,
Всі відпочивають.
Вітер тихо повіває,
Шелестить листвою
Усі хлопці потомлені
Усі після бою.
На горбочку під дубочком
Молодий хлопчина ,
З коханою розмовляє
І мріє про сина.
Промовля до неї ніжно,
Мов пестить словами,
Просить щоби заглядала
До старої мами .
Щоб дивилася за нею
Й себе шанувала
А він скоро повернеться,
Лише , щоб чекала
****
Сонце ранішнє ласкаве
Земленьку голубить,
А молода дівчинонька
Парубочка любить.
Дзвонив вчора ,розмовляли
Ніжно так ласкаво,
Про синочка запитував ,
Що вони чекають.
Одружитись не успіли .
Війна . Страшне слово,
Як лиш вона закінчиться,
Все буде чудово.
Поберуться по-людськи,
З вінчанням і шлюбом,
І за живуть в трьох щасливо
З синочком і любим.
Ну а зараз почекає,
Свекруху догляне,
Бо вона ж уже старенька,
Сама не потягне.
****
Шумить річка під горою,
З каменів спадає.
Телефоном стара мама
З сином розмовляє.
Він у неї у солдатах,
Герой України,
Собою закрив побратимів ,
Від вибуху міни.
Вони тихо розмовляють,
Вітер повіває.
Як здоров’ячко у неї,
Синочок питає.
Усе добре ,любий сину,
Не журися мною ,
Я молю за тебе Бога,
Щоб він був з тобою.
Тай кохана ,мій синочку,
Твоя помагає,
Хоч сама вже на часах ,
Та про мене дбає.
****
Віють вітри ,віють буйні ,
Буря насуває,
Із-під лісу на село
Ворог наступає.
Потемніло все довкола
Гуркотня і крики
Захищає те село
Загін не великий
Артилерія гуркочи,
Снаряди літають,
Там молоді українці ,
Волю захищають.
Кулів свист , Виття ракети,
Що вже долітає...
І вже земленька рідненька
Солдатів ховає.
Пахне кров’ю молодою,
Порохом і смертю,
Землю рідну захищають,
Солдати уперто.
Чути скреготи металу,
Кулемет скрегоче.
Помирати в цьому бою
Ніхто з них не хоче.
Все змішалося до купи
Сльози ,біль ,страждання.
І у кожного одне –
Вижити бажання.
***
Зеленіє все довкола-
Весна наступає .
Над колискою матуся
Пісеньку співає.
Над горою сходить сонце
Проміння ласкаве-
По обличчю синочкові,
А йому цікаво.
Мати тішиться над ним,
Пташечки співають,
Та у мами молодої
Сльози набігають.
Вона плаче і сміється,
Синочка леліє.
Як згада про його батька
Мало що не мліє.
Десь на сході у бою
Землею накрило,
І ніхто не поховав
Всім братська могила.
Вони так і не побрались ,
Мабуть не судилось.
Слава Богу дитенятко
Від нього лишилось.
Вона гляне на синочка
Що щось галагонить.
Та згадає про милого,
І в думках хоронить.
Серце крається від болю
Як тільки згадає,
Якби тішився коханий,
Що синочка має.
***
Із-за лісу хмари сунуть
Дощик накрапає .
На воротах стоїть мати
Сина виглядає.
Подзвонили телефоном,
Що в бою загинув.
Та не має його тіла ,
Нема домовини.
Кажуть що їх всіх землею
У бою накрило,
І вороги захопили
Тож нема могили.
Але мама в це не вірить,
Чи вірить не хоче.
Як подумає про нього
Серденько клекоче.
Лише вчора вповивала,
До школи водила .
В те повірить що загинув
Матері не сила.
Він у неї був єдиний
Так його гляділа,
На весіллячку у нього
Погулять хотіла.
Добре , є в неї невістка,
Хоч син не жонатий.
І онучок ,що як батько,
На носик кирпатий.
***
Над ставом верба схилилась
Так немовби плаче.
А на дубі край села,
Чорний ворон кряче.
Все навкруг горить пожаром
Село догорає ,
Після бою що пройшов,
Живого не має.
Дим і попіл навкруги
Та стогони чути,
Життя того що тут було
Назад не вернути.
Чути говір не вкраїнський,
Ляскання затворів,
І постріли одинокі
Ворожих дозорів.
Вони ходять по згарищах
Немов ті шакали ,
Добивають чужих ,своїх,
Що не повмирали.
Із попелу мовби фенікс
Піднялась людина,
Оглядається довкола
Ніби сиротина.
В голові ревуть гармати,
І свистять снаряди,
Він воскрес із попелища ,
Мов птах із балади.
Глянув поглядом туманним
На те попелище,
Усе чорне обпалене
Кругом вітер свище.
Не успів він оглянутись
Як його схопили ,
Його руки обпечені
Шнурами скрутили.
Били його по обличчю,
Руками й ногами ,
А він лиш просив у Бога
Вернутись до мами.
До коханої дівчини,
Що його чекає
І маленького синочка
Народити має.
***
Світає.
По ставочку за селом
Вітерець гуляє.
Жене кола по воді
До берега тихо,
А на березі старенька ,
Згадує про лихо.
Вже півроку проминуло ,
Як немає сина.
Усі кажуть що у бою
Героєм загинув.
Але серце материнське
Не йме віри в цьому
Бо ж його не привозили,
У цинку до дому.
Мама вірить ,що живий
Просто десь згубився ,
Треба просто трішки часу,
Щоб він об’явився.
До старенької ,над ставом,
Дівчина підходить,
на руках трима дитину,
І тихенько мовить.
Чом в зажурі ви над ставом,
Чом сльоза збігає.
Гляньте як росте онучок,
Бог допомагає.
Він заміну нам прислав,
Щоб не сумували.
Щоб за нашого Іванка
Завжди пам’ятали.
Немов сонячне проміння ,
На стареньку впало,
Її змучене обличчя
Світлом засіяло.
Підвелася і дитину ,
На руки узяла,
Наймиліший мій Іванку,
Тихо прошептала.
***
Замітає все довкола ,
Віє хуртовина.
На розгрузлій доріженьці
Буксує машина.
Біля неї три солдати ,
Та ні ,полонені.
Всі замучені й голодні
Дуже потомлені.
У кузові росіяни -
Автомат на взводі ,
Лінуються йти штовхати
У такій погоді.
Заставили наших хлопців,
Босих майже голих
Щоб машину витягували,
На рученьках кволих.
Руки сковані позаду ,
Підвальна кімната,
Катують там вороги
Нашого солдата.
В нього пам’яті не має,
Повна амнезія ,
щось про себе розказати
Він не розуміє.
Та вони йому не вірять ,
Мордують прокляті,
А він бідний сам не знає ,
Що їм розказати.
Проминуло так пів року,
Нічого не знає ,
Чи є в нього батьки діти ,
Чи дружину має.
****
Вечоріє . Сонце ніжне
За гору сідає.
Над колискою матуся
Пісеньку співає.
Мовить ніжно , люляй сину,
Спи моє дитино,
Мабуть хочеш послухати ,
Про батька мій сину.
Він у тебе дуже мужній ,
Добрий і ласкавий,
Гарний в матері він син
І вояка бравий.
Та ось більше вже півроку
Ні чути ні знати,
Чи в полоні ,чи убитий ,
Хоч би поховати.
А воно таке маленьке ,
Всміхається ніжно ,
До матері простягає
Ручку білосніжну.
Ніби хоче їй сказати,
Все добре рідненька ,
Ще з тобою нас обніме
Батькова рученька.
Ще притулить нас до серця,
Поглядом зігріє .
Очі сині як озерця,
Душа мами мліє.
***
Нічка темна ,зорі ясні,
Місяць срібнобокий.
На бетоні в крові власній
Лежить синьоокий.
Синьоокий українець ,
Військовий хлопчина,
А над ним мов есесівець,
Москальська скотина.
З рукавами закоченими ,
Погляд мов у звіра,
З очима забоченими –
Бусурманська віра.
Сам здоровий мов бичара
Вгодована пика,
Посмішка немов в хазара ,
Якась ніби дика.
А наш хлопець :шкіра й кості
Ледве б’ється серце ,
Тільки очі голубіють
Мов гірські озерця.
Один удар , потім другий,
Лайка з матюками,
Погляд звірський , недолугий -
Хто ж бо твоя мама.
І так майже кожен день
Знущання й тортури ,
Ні печінки ні легень
Скоро вже не буде.
А ще ота амнезія ,
Що з нею робити?
Чи є в нього якась мрія,
Чи є чому жити?
А чи просто загинути,
Отут на чужині ,
І душею полинути,
З вітром по пустині ...
Та ні . Має мрію ,
Має силу волі,
І в душі плека надію
Що все того стоїть.
Хоче все він пригадати,
Сім’ю і родину ,
Хоче усім розказати,
Як тут люди гинуть.
****
Сонце ніжне, світанкове
Земленьку ласкавить
А повітрячко ранкове
Свіжістю всіх вабить.
Біля хати по травичці
Бігає хлопчина ,
Ніс кирпатий, у кофтинці
З синіми очима.
Біля нього сива жінка,
Не ганяти просить.
Й молодичка немов бджілка
Воду в хату носить.
Присядь ,каже старша жінка
Годі вже трудитись
Ти вже ж біга з поза ранка ,
Мала б утомитись.
Сон мені приснився, доню ,
Мушу розказати ,
І погладивши долоню
Просить присідати.
Снилась ти мені у платтю
Білім, наче сніжнім,
І стоїш ти межи знаттю
Із букетом ніжним.
А довкола всі веселі,
Музика лунає,
І тут ніби десь із стелі
Голуб надлітає.
Він не довго покрутившись
Понад головами
На твоє плече сідає
І мовить словами.
Не тужи люба дівчино,
Подумай про сина ,
Батько скоро повернеться
Він ще не загинув.
***
Темна нічка із гори,
Все мраком покрила.
Сиро мокро навкруги
Немовби могила.
Тільки місяць ,що крізь хмари
Рідко виглядає,
Пробивається крізь грати
Й душу зігріває.
Був учора знову допит.
Удар головою.
Він прокинувся вже тут ,
З думкою сумною.
Як там мама ,що дівчина
Чи його чекає ?
Чи родила йому сина.
Де він, чи хтось знає?
Скільки часу проминуло,
Як він у полоні.
В голові все промайнуло,
Немов у просонні.
Тепер уже добре знає
Що він мусить жити,
Й мрію свою тверду має,
Лиш Бога просити.
Щоб поміг йому зустріти
Сім’ю і родину,
І любов’ю обігріти
Кохану і сина.
Мамі глянути у очі ,
Й дякувати щиро,
За недоспані ті ночі,
За те що ростила.
Знову допит на зорі:
«Ну что бєзимянний»
Крик і стогін у дворі ,
Ох ви окаянні.
Я згадав своє ім’я
Відповів він тихо,
Є у мене і сім’я
Сказав він на лихо....
****
Літнє сонечко липневе
На небі сіяє ,
У садочку ,що над ставом
Пташина співає.
У хатині край села
Маленька родина,
Стара мати, невісточка
І мала дитина.
Чути дзвінок телефона ,
Мама піднімає ,
Як стояла в крісло впала
І мовчки ридає.
Мовить тихо, він живий,
Візьми трубку доню,
Мій Іванко дорогий,
І плаче в долоню.
Чути голос в телефоні :
Мої дорогенькі,
Я в російському полоні,
Любіться рідненькі.
І затихло ,замовчав,
Мовби і не було.
Але голос ще лунав
Серденько ще чуло.
Мати плаче і сміється
За серце вхопилась.
Воно певно так шалено
Ще в неї не билось.
До невістки пригорнулась,
А сльози рікою,
Випросили ми у Бога
Донечко з тобою.
Тепер треба лиш молитись
Рідненька до Бога ,
Щоб поміг йому добитись
Сюди до порога.
***
Вітер віє тихесенько,
Листочки хитає,
Стоїть мати на порозі
І листа читає:
Прийміть наші співчуття
Дякуєм за сина ,
Та немає вороття ,
Ваш синок загинув.
В мами в очах потемніло,
В горлі сухо стало.
Лице її побіліло ,
Мало що не впала.
Вона швидко на автобус
В ТЦКа помчала.
Я ж учора із синочком
Своїм розмовляла.
Чи у вас нема дітей ,
А чи ви не діти.
Посоромтеся людей,
Годі тут сидіти.
Він учора подзвонив,
Звідти із полону,
І сказав що залишився
Один із загону.
Я до вас звертаюсь щиро
Пани офіцери,
Подзвоніть до командира,
До медіа сфери.
Перед вами на коліна,
Якщо треба стану,
Допоможіть повернутись,
Моєму Івану.
Вийшла жіночка одна
В формі медсанбата:
Я вам каже поможу,
Бо я також мати.
Посміхнулися про себе
Всі решта військові
Розпочати такий пошук,
Були не готові.
Не відчули ще вони
Материнське горе
І не знають що воно
Усе переборе.
***
Сумно ,темно навкруги
Дощик накрапає.
Українські полонені
Могили копають.
І не знають бідні бранці,
Знесилені люди,
Може хтось із них у ранці,
Тут лежати буде.
Всі побиті, замучені,
З сумними очима
У кожного рік і більше
Уже за плечима.
Дали вчора подзвонити
До рідної хати ,
Та лиш тільки що в полоні
Устиг їм сказати.
Що один він залишився
Із свого загону ,
Без пам’яті ,поранений
Попав до полону.
Як там мати ,як кохана,
Як його синочок .
Мабуть бігає вже сам,
Йому ж минув рочок.
Чи побачить ще він їх,
До них пригорнеться,
Чи йому тут на чужині
Згинути прийдеться
Бити менше вже їх стали,
Щось мабуть готують,
Тепер шокером і голодом
Нещадно мордують.
Всі худющі обідрані ,
Ходять мов сновиди,
Хто з цих хлопців рідну землю
Ще колись увидить.
***
Вже до осені доходить
Листя облітає
Бідна мати по в’язницях
Синочка шукає.
Хто вернеться із полону ,
Кого обміняють ,
Про синочка про Івана
Одразу питають.
Та ніхто ніде не бачив,
Не чув і не знає ,
А вже зараз рік і пів
Помалу минає.
Й помічниця з ТЦКа
Яка слово дала
По усіх своїх каналах
Запити послала.
Та і там усі мовчать,
Не чути нічого,
Залишається одне,
Лиш просити Бога.
***
Світить місяць над горою,
Зіронька сіяє.
За столом вже старша жінка
З внучком розмовляє.
Біля печі молодичка,
Готує вечерю,
Раптом гуркіт за вікном
Хтось стукає в двері.
Відчинила ,поглянула,
З ТЦКа знайома,
Каже Йвана відшукала
Скоро буде в дома.
Попав в групу ,що на обмін,
Ще щось там казала.
Та її ніхто не чув вже ,
Вся сім’я ридала.
Сльози радості у всіх
Лилися рікою,
Обнімались ,цілувались
Усі між собою.
І коли уже нарешті
Тишина настала
Наша пані офіцерша
Таке розказала.
У Івана усе добре ,
Як мож так сказати,
І він скоро повернеться
До своєї хати.
Він попав до тої групи
Яку обміняють
Десь за тиждень
На Вкраїну їх привезти мають.
Потім трохи підлікують ,
Бо всі вони кволі
Усі майже вже два роки
Не бачили волі.
І тоді уже до дому ,
До рідної хати.
Де чекають дівчинонька,
Синочок і мати.
****
Сонце ніжне полудневе
Промені кидає,
За столом сидить матуся
І казку читає.
Біля неї Іванко ,
Що синенькі очі,
Ніби слухає уважно,
Але щось бурмочи.
Старша жінка на лавиці
Спицями махає ,
Для онука капчурикі ,
Вона доплітає.
Аж тут пес в дворі загавкав,
Лагідно й тихенько,
Він хазяїна впізнав,
Хоч бачив давненько.
Усі в хаті в раз затихли,
Чути дзвін комахи,
Мабуть десь там за вікном
Притихли і птахи.
Голос радісний з порога,
Ніжний , найрідніший .
Привіт ,мамо й ти кохана,
Сину наймиліший.
Заплакала стара мати ,
З радості такої ,
Обіймаються з синочком
І плачуть обоє.
Заридала і кохана
Гладить, обіймає ,
І про що має спитати,
Вже сама не знає.
А Іванко за спідницю,
Вхопився матусі,
І крізь сльози промовляє
Руці ,мамо, руці.
Батька свого цурається,
Не бачив із роду
Але згодом прилюбиться ,
Має його вроду.
Поза гору тихо сонце ,
Осіннє сідає.
У хатині край села
Родина співає.
***
Клубочуться темні хмари
Вітер їх ганяє,
А мою Вкраїну милу
Туга огортає.
Спів веселий , солов’їний
Не дзвенить в садочку ,
На війну ми відправляєм
То сина то дочку.
Доки буде той москаль
Нам лихо робити ,
Через нього століттями
Ми не можем жити.
А ще з боку хтось говорить ,
Що не хочем миру,
Щоб і вам отак жилося
За ту «правду щиру».
Автор : Іван Мотрюк.
ID:
1035736
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 18.03.2025 18:59:45
© дата внесення змiн: 18.03.2025 18:59:45
автор: Іван Мотрюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
