Сумним буває навіть щастя
І не кажіть, що це не так.
У абсолюті мало вдасться
Комусь відчути його смак.
Та часто нам усім здається,
Що ось воно, належить нам.
Й не помічаєм як крадеться
До нас у серце будній хлам.
Всі помічаємо дрібниці,
Що радощів нам не несуть
І наповняємо скарбниці
Багатством - та не в цьому суть...
В обіймах любих опинившись,
Не віддаємося ми їм.
В думках безглуздих утопившись -
Їм догодити хочем всім...
Пускаєм завше в особисте
Кому не варто довірять:
Вже забуваєм, як навмисно,
Що долю нам самим плекать.
Чомусь на потім відкладаєм,
Відчути щоб солодку мить
Й поводимось, ніби не знаєм,
Її що більше не вловить.
Як складно часом зупинитись -
Відчути глибину життя:
Ілюзію крізь всю пробитись
Й уникнути з не́ю злиття.
