Залиште надії, шановні панове,
Виновник події достойний промови:
Не той, що канає за «інших не гіршу»,
А той, що лунає руладою віршу.
Він гарний і справний, мов парубок досі,
Хоча вже крокує потрошечку в осінь:
Не в ту, що сіріє, мов листя пожовкле,
А в ту, що барвіє рум’янами жовтня.
Крокує, наповнений змісту і ладу,
Не словом, не ділом не скривдивши владу:
Не ту, що з мігалкою, ксивой, понтами,
А ту, що всередині нас і над нами.
Залишимо ж всі теревені і жарти,
Він добрих вітань з побажаннями вартий:
Не тих, що як фон оковитої з перцем,
А тих, що дотепні і зважені серцем!
