У ті часи був хаос і розруха.
Не ліпше, та й не гірше, ніж тепер.
І кожен третій - закордон тягнув десь руку,
Вилазячи з глибинок і печер.
У пошуках нелегкої наживи
І наш герой покинув рідний дім.
Та наслідки були аж вкрай жахливі -
Потому зрідка лиш з'являвся в нім.
Його чекала зовсім інша доля,
Нове життя, зароджене в чужій.
Нова сім'я, така вже його воля,
А може воля чорних ворожій.
Він так любив свою маленьку доню,
Він задля неї йшов на ті хліба,
Хоч вже сивіти починали скроні,
Хоч плакала в дворі за ним верба.
Немов у Кая, серце зледеніло,
Бо тільки безсердечний так би зміг -
Він викреслив історії минуле,
Забувши про дитину і батьків.
Три рази відрікався наш Іуда
Від рідного нещасного дитя.
Та всім по їх ділам колись прибуде,
І буде пізно вже для каяття.
А дівчинка росла й чогось чекала,
Ще жевріла надія у очах.
Та з кожним роком більше потухала,
Хоч неможливо виплакати страх.
Її не поведе тепер під руку
В знаменний день до шлюбного вінця.
Не будуть знати діда свого внуки,
Він вирваний із серця до кінця.
Ти нині міг гордитись мною, батьку!
Та то заголосне тобі ім'я!
І ти молись щоб Бог тебе пробачив,
Хай Він простить, прощу колись і я...
