Листок паперу на столі,
І ручка збоку, наче так і треба.
Зневіра в людях, так як і в собі,
Та все ж існує та межа землі і неба.
І весь той біль і ненависть в душі,
Роз’ятрить там глибоку рану,
І кров полине як з думок вірші,
Та не судилося забути ту всю драму.
І суміш крові із думками,
Заставить свідомість втратити мені.
І все те, що залишиться між нами,
Мусить померти, як в страшному сні.
Не потрібно більше іронії й сарказму,
Доволі вже оплакано було.
І перекрито всі дороги від маразму
Усе в минулому, все загуло.
Єдина річ не зміниться ніколи,
Довіра й віра – вбиті назавжди.
І я забуду той момент, відколи
У мене на шляху відбилися твої сліди.
