Час посвіт запалить
та комина женить,
Пора справлять весілля
світле свіччине!
Виходив Світовид
на зоряний овид
Далекої моєї
Старовітчини.
Ніхто лукавих слів
сказати б не посмів
При пічці,що вродила
сина-посвіта!
Всю ніч не тихнув спів
веселих юних дів,
І вулиця кінчалась
тільки досвіта.
Кривого четверга
згоріла кочерга,
А випічки в печі
були зурочені.
Горбата,як дуга,
із комина Яга
Летіла перед ходом
на сорочини.
Зелений лісовик
водити предка звик
По нетрях,доки бідний
не заблудиться.
У житі польовик…
Та ще й підніме крик
Космата баба
з іменем Полудниця!
Дощі дарує Род.
І врочий хоровод
Красується
голівоньками русими.
Ставав німим народ,
коли вторгався гот,
Коли ставало врем’я
люте бусове.
Так зиму гнав Перун,
як добрий мужній гун
Поміг прогнати
гота із Артанії!
…Я світу тайну гру
із вдячністю вберу,
Як світло зірки,
що у ніч заманює.
Духам боживсь прарід
досвітніх давніх літ.
Божбу ту
на Христову перемелено.
…Та висне з диких віт
троянди свіжий плід,
Немовби колти Лелині…
Возходив Світовид
на зоряний овид
Далекої моєї
Старовітчини.
Час посвіт запалить
та комина женить,
Пора справлять весілля
світле свіччине!
Раз дівка не моя-
плачу колодія.
Корчма на злотий мій
гуде і корчиться.
Несу колоду я-
вся братія гуля!
Чужого голуба
чекає горлиця.
В зеленому вінку
в останньому танку
Пливе бліда
і крайня подоляночка.
Її,струнку-в’юнку,
в круту Дунай-ріку
Волхви для Дани
кинуть на світаночку.
Серед нічних боліт
являвсь купальський цвіт.
На березі ріки
вогні Купалові.
Та тільки підождіть!
Красуню не губіть!
Та перевесницю
волхви вже спалюють…
Горить в вогнях заграв
небесний божий Прав.
Під нами-Нав
із предками вже мертвими.
Якби хтось тільки знав,
як світ наш-вічний Яв,
Дістався нам?
З якими болем й жертвами!?
Сварог в вогнях заграв
нам місяць ген скував,
Який на щастя
заблищав підковою.
…Спів предків відлунав
межи кривавих трав
Жорстоко-чарівною
колисковою.
На сволоці –світач.
Зніми.
Танцюй.
Козач.
Підпалюй!-і полинем
в генні спомини.
Все предкові пробач.
Прийде ще вік удач.
Іще одружим свічку.
Женим комина.
