Коли то було,революцію
Нам вже не бачити у сні.
Стояли гордо ми на вулиці,
Тримали прапори учні.
Студенти від батьків тікали,
В нічні сідали поїзди.
Щоб захищати не думками,
У Києві вони були.
За нашу мову-щоби шанували
За рідний дім, сім'ю без сліз
За руки ті, що спочину не знали,
І за майбутнє юності доріг.
О рідна матінко! лиш ти не знала
Що наша влада стане зрадником тобі-
Тебе в руїнах знову поховала,
Щоб не дивитись в очі молоді.
Тебе родючу, розпродала...
Лиш зайці не сидять в тюрмі.
Як чорна хмара, наша Pада
Кидає людям копійки.
Постав свій стяг, малий козаче!
Тому, хто свій народ ганьбить,
Країна з радістю віддячить-
Вже куля золота свистить
