Світанкова
Як ми любили ходити з дідом по стежині за селом.
Квітки весінні давали щастя і наснагу нам обом.
І ми раділи, за руки взявшись, сонцю, небу і садам,
І нам здавалось: природа вічно дарувати буде нам
Приспів:
Світанкову рясну росу на наших стомлених ногах,
Густу діброву, і тихий став, і смак малини на губах.
Світились очі. Серця кохали й обіймали цілий світ.
Я знову хочу відчуть це щастя через стільки довгих літ!
Як ми любили сидіти з батьком у ранковому саду
І бджіл гудіння давало впевненість: все буде до ладу.
А наші мрії летіли високо до сонця і зірок.
І нам здавалось, що не розійдемося з батьком ні на крок!
Бо
Приспів:
Світанкова рясна роса на наших стомлених ногах,
Густа діброва, і тихий став, і смак малини на губах.
Світились очі. Серця кохали й обіймали цілий світ.
Я знову хочу відчуть це щастя через стільки довгих літ!
Як ми любили гуляти лісом із синочком восени.
Багряне листя на наші голови летіло як вві сні,
Грибні поляни нам дарувала поміж кронами блакить!
Чому ж так швидко і так безжалісно-невпинно час летить?!
Я ж пам’ятаю
Приспів:
Світанкова рясна роса на наших стомлених ногах,
Густа діброва, і тихий став, і смак малини на губах.
Світились очі. Серця кохали й обіймали цілий світ.
Я знову хочу відчуть це щастя через стільки довгих літ!
