Закономірності приходять і зникають.
Отак народжуються істини одвічні.
Щодня крізь призму літ наш час спливає
І не знайти тому пояснення логічне.
А дні такі невпинні і мінливі
Несуть в собі новітні відкриття.
Це фотоплівки, чорно – білі негативи
Нашого з Вами повсякденного життя.
Завмерла ніч. Втрачає владу мрія.
Мовчить людина, зникло сьогодення.
Усе земне поворухнутися не сміє,
Коли приходить муза і натхнення.
Миттєвий прояв літнього світання,
Ледь чутний унісон биття сердець.
Так творить світ величного єднання
Захоплений, розсудливий митець.
І дотиком зверхніжним, неповторним
Торкається до образів рука.
Вони живі, прозорі, загадкові,
Їх постать надчуттєва, надлегка.
Просте, доступне, навіть десь банальне,
Таке як є. Захоплююче, сильне.
Оце воно. Сьогоднішнє, реальне
На кольорових знімках стало вільним.
Під силу промінь сонця Вам спинити
І віднайти межу численних літ.
Бо хочеться натхненно Вам творити,
Нести добро мистецтвом у цей світ.
І цю красу вже з серця не забрати,
І рветься віддано душа у небо ясне.
Так хочеться щосили закричати –
О, мите, зупинися,
Ти прекрасна!
