того ранку речі ти мовчки збирала
і не пояснивши назавжди пішла.
тепер отут тиша лише панувала,
і щастя пора в одну мить відцвіла.
я тихо сидів бо не міг ворушитись
для мене скінчилось от зараз життя.
хотілось заснути навік, розчинитись,
і зникнути десь, поринуть в забуття.
проходили дні, проминали хвилини,
та час зупинився для мене навік.
до дому мого заростали стежини,
і сонце забуло, і місяць десь зник.
хотілось кричати й від болю стогнати,
та чи хто почує? чи хтось те збагне?
якби ж тільки знала, як важко мовчати...
якби ж ти любила, любила мене.
