Пробач, що в запалі розмови
Я щось гидке кажу, пробач,
І вже не стримують окови
Етичних рамок, ну, хоч плач.
Необережно та бездумно
Слова жбурляю по вітрах.
То не навмисне, знаю, сумно.
Для мого розуму то крах.
Я сіллю власних диких слів
Ятрю душі твоєї рани.
Не чутно зразу вітру спів,
І знову не дістатися нірвани.
Ти ж в кожному моєму слові
В моїх думках ти і у снах.
І сни ті, знаєш, кольорові.
Ти цукор на моїх губах.
Годі пестити тебе віршами.
Ще звикнеш, що буде тоді?
Боюся я одного, це між нами,
Що враз обридне це тобі.
