Нам з тобою не можна бути.
Нам не можна це відчувати.
Залишати, втрачати, чекати.
Про систему душі не дбати.
Ці прості дієслівні рими
Не пояснюють нам нічого.
Не сховають мене від нього,
Бо вони тут цілком незримі.
Ти не зможеш ніколи стати
Лиш моїм, моїм неймовірним.
Ти не будеш ніколи вільним,
Ти не можеш мене пізнати.
Ми з тобою настільки реальні,
Наче соняхи серед снігу.
А якщо я її зустріну?
Я втічу. Побоюся. Справді!
Не люби. Не кажи нічого.
Не в’яжи ці тугі кайдани.
Я не хочу такого знати.
Я не хочу хотіти знову.
Я для тебе не та, хто треба.
Ми насправді інертні люди.
Нас разом на землі не буде.
Це не дар, це твоя проблема.
Ці рожеві й сопливі вірші
Не цікаві і не суттєві,
Не красиві і не життєві,
Та я бачила й дещо гірші.
Залишайся в своєму світі.
Тільки мого, прошу, не треба
Забирати. Бо ця теорема
Аксіомна. У чорному світлі.
Справді гарно... 
