Прогинаємся під всіх,
Живемо курям на сміх,
А багата й солов'їна
Уже схожа на руїну.
Вже нічого в нас нема -
Лише світова сума,
Її вистачить, щоб ми
У боргах завжди були.
Хватить дітям і онукам.
І така цікава штука,
Що ніхто із нас не знає,
Хто ті транші пожирає,
І для кого їх беруть,
І яка їх справжня суть.
Ой моя ти земле мила,
Яку пошесть породила,
Мов короста в'їлась в тіло
І вершить паскудне діло.
Весь народ в ярмо жене-
І його, тебе, й мене...
Ну а ми, як подуріли,
Опиратись нема сили
По- волячи терпимо
І ганьбу і це ярмо.
Боже дай же врешті сили,
Щоб сліпці усі прозріли,
Гідність в душах відродили,
І коросту з тіла змили
червень 2011р.
