Мишка бігла полем та й кущами.
Напевне, бідолаха, вона шукала маму.
Та ось неначе грім посеред неба -
Виповз раптом крокодил, як та амеба.
Злякалась мишка, лапами закрила очі,
А той промовив: "Чом це ти тут серед ночі?!"
З переляку закричала ця малеча,
Та зелений знав, що вона планує втечу.
Затрусилась з переляку миша,
Та ось запанувала тиша
Когось, нещасна, напевне, та й відчула,
Чиюсь ходьбу, десь краєм вуха, почула.
Коли крокодил взяв у руки мишу -
Його очі побачили ведмедя Гришу.
Притупотів він малечу захистити
Й розпочав моралі вчити!
"Гей, зелений, моє чуєш слово?
Чи відібрало тобі мову?
Ти чому це не даєш ото проходу?
Ану мерщій, кажу, іди у воду!"
Від страху крокодил поставив мишу,
Злим поглядом пронизав Гришу
А ведмідь лиш тупнув вслід ногою
Й сказав: "Що ж нема мені покою?"
Мишка з вдячністю кивнула,
Біля ведмедя ледве не заснула.
Той взяв малу бідолаху на лапу,
А іншою витягнув скручену мапу.
Пішли вони разом матусю шукати
Та мишка-малеча хотіла поспати.
Згодом Гриша знайшов маму миші,
Віддав дитинча й залишивсь у тиші.
