Осінній промінь сонця,
таємно заглянув у мою кімнату,
рветься він у віконця,
знайшов собі розвагу!
Відразу світліше стало на душі,
Радість стала царицею на мить,
В голові згадались якісь веселі пісні,
Лиш годинник й далі цокотить!
Промінь грається зі мною,
сліпить в очі,цілує мою шкіру,
і я згадав,як колись весною,
танув сніг,виблискуючи в міру!
Як співали про сонце пісні,
Бігали такі маленькі і щасливі,
Як знімали шапки усі,
Як сніг ставав чорно-білий!
Як хочеться назад,
у те сонячне дитинство!
де незнаєш ні бід,ні зрад,
де день - це святкове дійство...
Відкрив я очі,знов чотири стіни,
промінь втік уже давно,
Втекло й дитинство назавжди,
у пам*ять,там тепер воно!
Я мимоволі виглянув у вікно,
немає сонця ,лиш сірі хмари,
такі великі,через маленьке скло,
вони біжать все далі й далі...
