СОН 4. МАЛЕНЬКІ РАДОСТІ
Заснеш і не тривожать сни, –
а чи не вражі ми сини?
Чи буде сон, коли в державі
зникає український дух
та попрані і честь, і право?
Але нашіптує лукавий:
нема героїв без заслуг,
ні аферистів, ні хапуг,
ні крадіїв казни і слави.
ані таких, що все ще є,
довірливих, неначе діток,
ні банків, ні кредитних спілок
під дахом діток шевальє.
Немає діток із капусти
і одиначок-матерів,
колоній, тюрем і розпусти,
злодіїв, злиднів і бомжів,
ні кучмовозів, ні кравчучок
ні голодовок, ні бунтів,
ні безпардонних «нахлобучок»
своїх братів-зведенюків.
А ми всі чесні як один,
самодостатні і хороші,
аби платили нам завжди
за це і інше гарні гроші.
Ще б тільки пенсію та дім,
коли пора відпочивати,
садок вишневий коло хати,
де місця вистачає всім.
Не за рахунок трударів,
годують сірих та нещасних,
а за податки з катерів
у скороспілих багачів
та рент підпільних і негласних.
Чого сміятись?
Сон як сон,
хоч нам, звичайно, і не снилось,
аби єхидна чи грифон
зі слабшим здобиччю ділились.
Проте в глибоких наших снах
виходимо на шлях широкий,
де в самих вигідних місцях
доступні пляжі на морях,
озера, ріки і протоки,
гриби і ягоди в лісах.
Хіба в совку було нам краще?
Народ нам сниться не в ярмі
і ми не просимось самі
у дуже, дуже довгий ящик.
Над головою – мирне небо
оберігають янголи́ –
оце і все, що людям треба,
аби щасливими були.
Щоб повно, широко, привільно
заструмував джерел потік,
щоб не було ідеї-фікс,
а саме те, що необхідно,
якщо в Дніпро не впаде Стікс.
Хай буде свій шматок землі
не два на два, а сто на двісті
аби трудитись на селі,
а відпочити десь у місті.
Безжурна старість в сотню літ,
Жада́не вдячне материнство,
своя сім’я і добрий рід,
щасливе й радісне дитинство.
А далі – фантастичний вік.
Весільна подорож задаром,
коли дружина й чоловік
готові разом хоч за хмари!
І в космосі кружляють пари,
що вчора стали на рушник.
І для сирі́т – по нитці з миру,
щоб вийшли в люди із людей,
ключі від нової квартири,
хто виховав хоч двох дітей.
Як є кебета, хто не проти –
будь чи художник, чи артист.
Якщо до слави є охота,
то знай: заслуги – за роботу,
звання – за надзвичайний хист.
Ніхто не трудиться безплідно,
хто жито сіє, той і жне,
і кожен знає основне,
як будеш мати, що потрібно,
то й непотрібне промине.
СОН 5. ТРІУМФАЛЬНА ХОДА
Та й сон, же сон приснився...,
п’ятий...,
неначе древні вояки
з людьми зібрались на Хрещатик.
На визначне державне свято
гуляти вийшли козаки.
На білих конях – отамани,
на вороному – ясна річ,
сам гетьман в красному жупані
веде на плац державну Січ.
І дзвонять православні дзвони
усіх без винятку церков.
Ідуть передові загони
(без кішок, беркутів, ОМОНу),
під оберегом хоругов.
Хто випив кави філіжанку,
(без літаків, гармат і танків)
арканом – всі у хоровод.
Показують уміння в танку
міністри, преса і народ.
Немає залпів і салютів,
не п’ють ні пива, ні вина.
Під «Реквієм», у тиші, чути
всі дорогі і не забуті
славетних предків імена.
Їх пам’ятати мають діти
усіх народів і племен,
бо пантеоном їх імен
давно прикрашено півсвіту.
І нині ще серед живих
імен достойних є немало,
щоб не соромитись за тих,
кого громадою обрали.
Європа радо зустрічає
передовий істеблішмент
і сам Баррозо нас вітає
і президента
обнімає.
А хто ж, пробачте, президент?
Маленька жінка симпатична,
з косою, ніби у вінку,
до всіх дарунків долі звична,
та, жаль –
без шаблі при боку.
І вуса підкрутивши хвацько,
крокує гетьман козаків,
що в нашу спадщину козацьку
привніс традиції дідів.
Чужі нам звичаї лакейські.
За нами правда, віра, міць
і весь парламент європейський
нам аплодує, вставши з місць.
На вищих рівнях нас чекає
не міністерська мішура.
Ну, словом, так як бути має,
коли прийшла на це пора.
Коли пора не тим хвалитись,
які ми спритні гендлярі,
а тим, що ломиться від житниць,
та не бідують трударі.
Що продається по копійці
батон і кримський виноград,
що українські олімпійці
не програю́ть чемпіонат.
Що гонять вати електричні
вода та сонце і вітри,
що газу й нафти збільшать втричі
лишень із листя та кори.
Що інженери та учені
не підгодовуються в США,
а всі до України-нені
на власні хліб та сіль спішать.
Всі – в ногу і – без барабанів.
І в «Сяйві» вісті не погані,
і в «Галамазі» є казки.
На Бессарабському майдані
нема заочника з Казані.
Лишились з носом козаки.
Зліквідували святотатство.
В Одесі-мамі наших днів
зняли кастраторку козацтва
і все оточення князів,
а всюдисущий Яворівський
втулив на місці обелісків
своїх героїв Пацанів.
Який чудовий добрий сон,
аж не хотілось просинатись.
Ще б – в руку.
Тільки б – не боятись,
що Рада випише закон
з дурного й злого
не сміятись.
ID:
414359
Рубрика: Поезія, Поема
дата надходження: 31.03.2013 14:48:17
© дата внесення змiн: 31.03.2013 14:55:30
автор: I.Teрен
Вкажіть причину вашої скарги
|
