Ти для мене був, наче хвороба –
Дуже довга, нестерпно важка…
Я дивилась на тебе з-під лоба
І вбачала в тобі ватажка…
Ти для мене був, наче дорога
З-поміж гір, де багато стежок,
Завжди поруч ступала тривога –
Про таке не читала книжок.
Ти для мене був, наче річище –
Надто бистре з непізнаним дном,
Над яким лише вітер посвище
І яке не обійдеш ланОм…
Але сталось щось дивне – зцілилась,
Стало легко і біль відпустив,
Наче знову здоров’ям налилась,
Ти у долі лише погостив…
І не так вже широко розлігся
Ти між гір у моєму житті,
Ти не край, де Поділ та Полісся,
Ти далекий від мого Путті…
І зовсім не бурхливе річище –
А лише непримітний струмок,
Глибина до колін, геть не вище!
Й береги розділяє лиш крок…
