Так й живу:чекаючи на щастя...
Сядеш біля мене,обцілуєш.
І здається-мрії всі здійсняться,
Може...Десь й колись мене почуєш.
Прийдеш із далекої дороги,
Скажеш,що так довго йшов,віками.
Натомив ти душу,серце,ноги,
І кохання сяде поміж нами.
Скаже,що так довго нас зводило,
Скільки Боже витратило часу.
Скільки стріл у душу нам впустило.
Тільки я чомусь всю ніч проплачу.
Втішиш,обцілуєш і запевниш,
Що ніколи більше не залишиш.
Що всі сльози...Через них аж темно,
Що вірші мені колись напишеш.
Розкладеш всі речі,зробиш чаю.
Посміхнешся,сядемо до столу.
-Ти чекала довго?Тепер знаю,
Що прийшов сьогодні я додому.
Я всміхалась,я така щаслива.
Хіба мрії можна цілувати?..
Тільки мене осінь розбудила.
А то й день могла в мріях проспати...
*Так і живу: чекаючи на щастя*,
ним серце повне і вірші про нього,
і не збираюся ні відступать,
і ні на мить здаваться,
здійсняться чаяння обов'язково,
вони мені давно вже сняться
