Ксенофобом ніколи не був,
Але й приязнь гранатами рветься,
І шматають осколки табу,
Залишивши оголеність серця.
Як за ніч, що народ пропекла.
Мов наскрізна, невигойна рана,
У герої садюг возвела
Із московського телеекрана
ні – не спікер, а чи президент
(не було би причин дивуватись)
Але тут – найстрашніший момент –
Від народу – подумайте! – мати.
Щоби лицарів каски й кийка
За їх доблесть навік вшанувати.
Нам – поставить свободу на карб,
А їх ім’ям – провулок назвати.
І покрила палаючу кров
Зверхцинізмом найвищої проби.
Проявилася «братня любов».
Як же важко не стать ксенофобом!
stawitscky відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за розуміння й підтримку. Надіюсь, ви бачили телесюжет, як закликала депутатів московської мерії присвоїти ім’я українських беркутівців одному з провулків російської столиці
жінка зрілого віку, сама який маленький народний обранець?
