Немає тебе вже зі мною,
Ти десь в височінь подалась.
Та сльози течуть, неомиті журбою,
Ми будем разом (завжди ти клялась)
Та доля була- невблаганна, на мить,
Ось -Ти посміхнулась, Тебе вже немає.
та серденько плаче, в душі так щемить,
І розум усе не сприймає.
Пробач, моя квіточко, вибач, прости!
Не зберегли ми тебе, не зуміли.
Тобі б тільки в щасті цвісти і цвісти,
Та пізно.... ми не... зрозуміли....
Я згадую все дитинство своє,
Як ніжно мене обіймала.
Та як же так сталось серденько моє,
Лиш спогад про себе віддала.
Тебе я повір не забуду ніколи,
Тебе я шукаю у кожному сні.
За час вже пройшовши відколи,
Ти не смієшся мені.
А я так чекаю, повір я щоночі,
Про тебе лиш думаю серце моє.
Усмішку твою, і карії очі,
Обличчя -немо би моє!
Пробач рідно сестро, ти була далеко,
Так рідко з тобою бачились ми.
Ти знаєш, ось знов прилітають лелеки,
Я знаю,що є серед них люба ТИ.
ПРОБАЧ.
ІРА КОВТУН. ВІЧНА ТОБІ ПАМ!ЯТЬ!!! Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ МОЯ РІДНА СЕСТРИЧКА!!!!!!!!!!! ПРОБАЧ ЗА ВСЕ!!! СПИ СПОКІЙНО! ЛЮБЛЮ.СУМУЮ. ПАМ!ЯТАЮ!!!!!!!!! ПРОБАЧ
