Сумую за тобою, отча хато.
Моя ти скрине з лагідним теплом!
Ти вікнами уміла усміхатись,
Коли я поверталась у село.
Терпляча дошка на старенькім ганку
Вискрипувала начебто слова.
Вчувалось: «Слава Богу, що жива!..»
І напливали ноти колисанки.
Отак завжди. Щось в грудях калатало
Дзвіночком.
Смачно у печі гуло.
І я з плечей не плащ – літа скидала,
Немовби їх і зовсім не було.
