Не прагну не тобою не хворіти,
Не прагну. Та, на жаль, часом буває:
Хтось подарує незрівнянні квіти,
Хтось обіцяє провести до раю,
А я жену всіх геть. Болить тобою
Від всіх образ моє розбите серце.
Не цілував, не мріяв — непокоїв.
Тож не тебе забути доведеться.
Не словом не повернення благаю.
Неправди вже не хочу. Мерзнуть руки.
Налию у горнятко кави-чаю.
Не манія, а фобія розлуки.
Не прагну не тобою не хворіти,
Та день за днем хвилиною минає
І нескінченно, ніби, не любити
Не прагну, але так, повір, буває...