Часу пройшло багато,
старенькі мама й тато,
дорослі я, брати і сестри,
пройдені великі версти.
Позаду вічне кохання,
забуті всі обіцянки й прохання,
нездійсненні мрії,
помилкові дії.
Слова тепер звучать із прози,
а з вій спадають щирі сльози,
все склалося інакше,
все склалося інакше.
Те, що будували;
те, що руйнували...
А з рештою, яка різниця,
все тепер це небилиця.
Шкода, що попереду вже наші діти,
для нас - лиш їх успіхи й привіти,
а нас чекають усипані могили,
в минулому і молодість, і сили.
Життя так швидко промайнуло,
серце ніби й незбагнуло,
що вже в волоссі сивина,
що вже зима п'ятидесятий раз мина.
Так дивно оглядитися назад,
тепер не бачиш перепон і вад,
але ж вони були,
так певна, що були...