Подівся біль...
Ось тіло поряд неживе.
За крок товариш. Там іще.
І хтось підняв… І хтось несе...
О Господи, так це ж мене?
Чому в крові? Чому лежу?
Боже,
Так я пройшов уже межу?
Ось тут Майдан, там батько, ненька,
Кохана й діточки дрібненькі
Ну як же так? Життя мина...
А я ж іще не жив сповна...
Затихло. Скінчилась стрільба.
Назад пішли усі війська.
Горять свічки. І безліч квітів
(Такого ще не бачив в світі),
Їх море біля барикад.
Боже,
Так, в Україні буде лад!
Так, ми боролись недарма!
Країна вийшла з-під ярма!
Несуть квітки до барикад.
Боже,
Та ще гуляє десь цей кат?!
І досі він іще на волі,
Комусь завдасть страждання й болю?..
Ховають тіло уже вдома,
А я з родиною стою.
Мене не чути, хоч кричу:
– Люблю усіх!.. Люблю!.. Люблю!..
Дякую за рядки,що торкаються безпосередньо 
-ець читачів 
... 
