= ТИ ХТО ТАКИЙ ? = за О.ВЛАДІМІРОВОЮ
Етап ув*язнених, колона…
Вже сонцем випита роса,
У сірих дзвонах небеса…
А він між нас , як та Ікона;
Брів арештантський мовчки люд :
Нас під дощем в грозу стояти
Не раз примушував й сідати
Конвой додолу в сніг та бруд.
До гуку – окрику : - Вперед!-
Німі навпочіпки сиділи,
Ми від принижень аж змаліли,
Опісля мов поразки швед.
Напіводягнені, голодні,
Не люди – воскові свічки,
З-під шкіри лиш стирчать кістки,
Немов жили на кисні й водні.
Пройти прийшлося перегони
До камер й боксів нам в цей строк…
Нові вливались в наш струмок
Потоки засланих у зони.
Покірно гнулись, вчувши мати…
Та серед нас з*явивсь якраз
Той, що почув тупий наказ,
Проте продовжував стояти.
Він знав і правила , й устави,
Які зачитували нам,
Та височів затято сам
Нам сонмом зламаної лави.
Прямий , стрункий і енергійний –
Не страдник, в клубі гармоніст,
Стояв мужик на повний зріст,
У небо дивлячись спокійно.
А конвоїри захлинались :
-Сідай! Не чув ? Замало слів?
Не розгубився , не присів,
Мов не до нього цей звертались.
Це одержимість ? Став блаженним ?
Чи то достоїнств не згубив ?
Солдат то лаявся , то бив,
Либонь , займаючись буденним.
Чи то обов*язком , чи грою
Так захопився він всерйоз,
Бо після вичерпних погроз
В упор йому наставив зброю :
-Ти звідкіля взялося , бидло ?
Ти на етапі хто такий ?
Глухий, німий ,сліпий , дурний,
Якщо ще жити не набридло.
Лиця не бачив, тільки спина
Мені виднілася здаля…
А чоловік до москаля :
-Хто я такий тут ? Я – Людина !
Ще хвилька, мить – і в цьому герці
У когось нерви піведуть,
І переможе хитра лють,
Як гряне постріл з дула в серце.
Ми ще живі – ми не колишні!
Нащо лишати сиріт й вдів ?
Чи збіг обставин, чи відвів
Біду від нас Господь Всевишній.
Аж тут команда раптом :- Встати!
Шикуйсь в колону ! Марш вперед!
Мов хтось приклав до серця мед
Чи то з в*язниць поцупив грати!
Хтось спотикався, бо злякався,
Нових очікуючи бід,
А хтось від сорому поблід
Чи від полегшення сміявся.
По зонам братство розійшлося :
Врізнобіч всіх – куди кого…
І навіть імені його
Мені дізнатись не прийшлося.
Все ж залишилася іскрина
В серцях пульсуючих навік :
В гурті зневір не чоловік –
Стоїть із гідністю Людина!
