Гей! Коли у тінях темноти тужливих
чую пісню ночі в тишині глибокій,
пісню про кохання, що моя можливо,
що писав з плачем я, загубивши спокій –
пам’ять моя знову набирає силу,
почуття знов сіють всю печаль забуту
на обличчя ниву, бідну і змертвілу,
щоб плачу старого дотик зміг відчути.
Це тому що спогад жадібний тримає
руки твої ніжні, погляд твій печальний,
поцілунок спраглий, що в устах дрімає.
Білу шию, тіло – посуд цей криштальний,
вже рука незрадна більше не торкає...
Все нічної пісні оживив зов дальній!
Julio Flórez (Colombia)
Canción nocturna
Oye: cuando en las sombras del vacío,
en la noche, a lo lejos, oigo un canto;
algún canto de amor, a veces mío,
de esos que ha tiempos escribí con llanto,
mi memoria despiértase y se aclara;
y al sentir que resurge mi tristeza,
por los áridos surcos de mi cara
el viejo lloro a resbalar empieza.
Y es porque mi recuerdo ávido evoca
tus manos, tu mirada taciturna,
los ósculos quemantes de tu boca.
Tu garganta, tu cuerpo frágil urna
de marfil que mi mano ya no toca…
¡Todo lo aviva la canción nocturna!
