Посвята Євгену Сверстюку.
З вдячністю нести свій хрест,
Сіяти добро в колючу тернину,
Хай правда буде Еверест,
Не зірватися б у порожнину...
І будуть ворони кружляти
Тим злом, що є на світі,
Що хоче сонце покарати,
Та буде ще воно в зеніті
Йти від ночі до темної ночі,
Коли немає зовсім сили,
А ясний день таки лоскоче,
Його колись мені наворожили
А дорога ця - горбиста, вузька,
(Широка, рівна лиш омана),
До христового впаду струмка...
І заживе відкрита рана..
І вічний голос у пустелі
Людських оков і суєти,
Як грім ударить по оселі,
Щоб звідти лихо вимести...
Впаде надія весняним дощем,
На те безладдя, сум і грішність,
На тіло що під тягарем,
На душу, що шукає вічність...
Євге́н Олекса́ндрович Сверстю́к (13 грудня 1928, Сільце, Волинське воєводство, Республіка Польща — 1 грудня 2014, Київ, Україна) — український письменник, філософ, гоголезнавець, засновник та з 1989 незмінний редактор православної газети «Наша віра», президент Українського ПЕН-клубу. Доктор філософії. Автор одного з найважливіших текстів українського самвидаву — «З приводу процесу над Погружальським». Політв'язень радянського режиму.