Ви чули, що в теперішнім то часі ,
щоб хтось і десь так армію любив ?
Щоб хліб зі столу, сорочку з шафи діставав
й віддав для брата на війні ?
Мабуть, феномен українця ще довго буде тормосить
громаду ту ,якій це зовсім не відомо,
якій прийняти це - це просто божевілля:
- Не личить віддавать останнє,
- Не личить з братом поперек іти.
Не личить ?
Нам зараз все, як раз - та й до лиця -
ламати, знищувать - гниле,
застояне, засмерджене буття.
Ламати устрій, що перечить Богу,
Ламати,знищувать все те,
що люд простий пригнічувать спішить.
Що все у нас і тільки краще - але для кого ?
І це питання треба задавать -
коли, кому, за що і за яку таку ту ціну ?
Народ і вибрані з народу -
не блазні, не скалічені на мозок -
а прості хлопці, вірні Богові сини.
Прийде той час - я просто знаю.
Заквітнуть радісно сади.
Прийдуть солдати із війни-
згорьовані, змужнілі - але незламні,
нездоланні ті душі,
не промінявші рідний край -
на шмат обіцяних цяцянок,
який у полину завів би навіки.
Народ мій вистоїть - я знаю, вірю в перемогу.
Трагедії не буде- не дасть Господь гріх той допустить,
щоб змореним, пригніченим безладдям,
відтяли шмат землі, забрали скарб, який належить Богу
і те,що нам дано для всіх на проживання
на радісній і світлій, згорьованій, але непереможній,
матусі неньки України страждалиці землі.
Людмила Яблонська.
17.12.2014р.
Патріотично.
