Кохання - ріка повноводна
Несе невпинно тихі води .
У кожного своя і неповторна ,
Із переміною погоди .
А ти, з Олімпу свого утікав ,
Й не раз у річку ту заходив,
І як притаманно богам
Міняв ти русло, й води повертав .
Між едельвейсово - зіркових гам
Зі скель струмок ти вибивав .
Леліяв джерельце, топив сніги , Шлях прокладав під небом голубим .
Про все на світі забував ,
І мною свою душу лікував .
А я напоєна коханням
Стікала чистим сріблом поміж скель,
Дзвеніла кришталем моя капель,
Й закохана, мов у тумані
Я сонця промінь золотий
На чарівну ́веселку розділяла,
І неймовірне сяйво те
Я в діамантів блиск збирала.
З граніту гострого, сумного
Я веселу гальку витинала.
Ну а вечірній водоспад ?!
То я вдягла сорочку білу,
І линула в твої обійми.
Ти зоряне рядно до ніг кидав,
І цілував, кохав і цілував...
Будив цілунками в повіки
І роси у потоки заплітав.
І наповняв коханням мої води ,
Та то - був край* чудової погоди.
Я цілувала кожний пальчик твій ,
А ти сумний ішов туди,
Де жили всі твої боги...
Я ж за тобою не вертала ,
Міліла тихо,.. висихала
Й потріскавшись на тисячу кусків
Тебе, потроху з серця відпускала.
І лиш весна мені життя вертала,
І наповняла русло до заплав.
Й текла між квітів і зелених трав .
І так... завжди в моїм житті ...
З тобою - з гір стрімкий потік ,
Без тебе - тихий плин степових рік .
*край - кінець
