Час покарання
Як хочеться лиш щастя для Вкраїни!
Як хочеться для неї тільки миру!
Буяють хай поля і полонини.
І більше щоб ніхто вже не загинув!!!
На цю хвилину – це одне бажання
В народу українського існує.
І всі звертаємось до Бога із проханням.
Бо смерть… Бо смуток на землі нашій панує…
О, Боже милий, Боже милосердний!
Ти ж знаєш: «кров людськая – не водиця».
Хоч кажуть: «Подвиг воїнів безсмертний!»,
Та проливать ту кров – це зовсім не годиться…
Хай вимруть вороги, кістками ляжуть
Від кари Божої, від Йо́го покарання!
І хай нащадки ворогів тих скажуть:
«Ми відмовляємось від них – це покаяння».
Бо не людина той, хто знищує народ мій!
Бо не людина, хто сміється, коли плачуть!
То є потвора, нелюд ще й безродний!
Бо він від радощів, що люди гинуть, скаче…
Бо дай йому вже повилазять очі,
Тому, хто у народ мій бідний цілить!
А ну ж, тоді чи реготати схоче
Тварюка ця? Чи в Божий суд не вірить?
Настане час, коли за все розплата
До вас дійде́, до кожної тварюки!!!
Не допоможуть вже молитви мами й тата…
І проклянеш той час, коли ту зброю взяв у руки…
11,13 лютого 2014 р. м. Київ
