Моє серце шалено й незтримно клекоче у грудях,
А твій подих завмер на вустах, мов ранковий осінній туман.
І я більше не бачу сліпої покорності в людях,
Бо читаю їх світ мов порожній і білий екран.
Серед них ти єдиний мене немов книгу гортаєш,
Й без жалю відриваєш порожні й німі сторінки.
І в думках тільки ти немов лагідний вітер витаєш,
Бо із тебе й складаються всі кольорові думки.
