Київське море,сосни на кручах,
сонце в зеніті,і незайманий пляж,
наче,в повторі, хвилю могучу,
долає вітрильник ,здійснивши віраж...
Якщо запитаєш ,коли я був щасливий ,
яка не забудеться в пам"яті мить,
згадається день і той час особливий,
гарячий пісок і неба блакить...
І очі коханої в манливій безжурі,
її ніжні цілунки й солодкі вуста ,
у шепоті хвиль присяга в довірі,
юнача любов,що в сердечках свята...
Куди ж занесла ти тепер мене, долечко?
Життєва стежина надто крута,
немає вже милої, минули ті сонечка,
лиш спогадом душу в печаль огорта...
