Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Світлана Моренець: ТИРЕ… ДОВЖИНОЮ В ЖИТТЯ - ВІРШ |
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Олекса Удайко, 29.10.2018 - 14:28
Хотілось би почути Вашу відповідь на мій коментар, Світланочко... І заходбте... "на чайочок-кофійочок"
Світлана Моренець відповів на коментар Олекса Удайко, 29.10.2018 - 14:36
А Ви вже встигли сказати мені "добре слово".Більше не хочу. Олекса Удайко, 29.10.2018 - 07:57
...прощаємо... Оті тире, Світлано, нагадують іще живим, що ми всі - смертні, відтак добре слово треба встигнути сказати за життя адресата. Чи не так? http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811712 Анатолійович, 29.10.2018 - 07:49
Дуже проникливо! Це треба виставити ще раз на згадку про Галю Акімову. Помянемо!
Світлана Моренець відповів на коментар Анатолійович, 29.10.2018 - 12:50
Щойно прочитала і виконала Вашу пораду.Не судіть строго. Це - експромт... Віктор Ох, 27.10.2018 - 19:37
Сумна тема. Але треба пам'ятати тих, хто пішов і те, що життя наше скороминуще. Це має тримати в тонусі, а не гнітити.
Світлана Моренець відповів на коментар Віктор Ох, 28.10.2018 - 09:51
І не лякає, і не гнітить, лиш викликає свтлий сум.
Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Место навеяло... Спасибо, Ольга! majra, 02.05.2015 - 23:10
Така маленька рисочка - життя!..Не думала ніколи й не гадала... Тепер у серці дивні відчуття - Вирішую - багато це чи мало?.. Та, доля зразу відповідь дає - По волі Божій - кожному своє... Дякую за такий змістовний вірш! Примусив задуматись про ВІЧНЕ... Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Рада, majro, що відгукнулися! Давно не заходили. Клопоти, клопоти... Вони з'їдають наш час...Ото, бродячи від могили до могили (а в мене там чимало рідні) і написалося... Лавинюкова Тетяна, 02.05.2015 - 18:35
І тільки найближчі люди можуть наповнити оте тире змістом: оживити події, кохані риси обличчя, посмішку... Людина жива, поки її пам'ятають
Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чиста правда, Таню!У мене На Байковому 11 рідних і близьких людей. Такі яскраві особистості, такі різні долі! І всі ці долі сховані за одинаковими рисочками... Ці долі світу не цікаві... Лише рідні і близькі дорожать ними.
Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
І розуміємо, що воно безцінне, та все'дно марнотратимо часто...
Максим Тарасівський, 01.05.2015 - 07:53
За нами наблюдают небеса,О нас тоскуют ангелы и черти... За датою рожденья мертвеца - Лишь черточка, а дальше дата смерти. Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Сумна й гірка тема... Та від цього ще ніхто не втік.
Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі, чуйна душенько!
Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Люди боятся кладбищ. А я долго могу сидеть или бродить в раздумьях, в воспоминаниях, в мысленных разговорах с близкими. И такое умиротворение находит! Уверена: близкие наши слышат, видят или чувствуют этот контакт и радуются, что их помнят, любят. Иначе, почему так спокойно и хорошо становится на душе?
Касьян Благоєв, 30.04.2015 - 13:54
"два чувства равно близки нам,в них обретает сердце пищу: любовь к родному пепелищу. любовь к отеческим гробам..." чи двісти років тому, чи тисяча - а все одне і теж: а бо ми люди, і шануємо ці горбики землі, як сокровенне, або не гідні цього звання. добре, що хоч раз на рік декого водить радониця до останнього прихистку, останньої дороги тих, що жили перед нами, що свої шляхи нам лишили. вмієте ви і про таке говорити, а я багатьох тем боюся, обжоджу, щоби і не принизити невмілим словом, фальшивим почуття, і не осоромити отой святої пам/яті... тому і від свого невміння подяку вам складу, бо і за мене говорите... Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
У мене цього невміння – вище даху! Багато років тому, вірші стукались до мене, а я, вважаючи, що вони нічого не варті, нікому не показуючи, просто викидала їх, а потім перестала писати взагалі.З віком зрозуміла, що сказане серцем чи душею, обов'язково знайде відгук. Ото ж, слухаю, що говорить "серця мого розум". Оце і все "вміння". Ніла Волкова, 30.04.2015 - 09:51
Сильний, щирий, проникливий вірш, Світланочко!Схиляю голову в печалі... |
|
|