Стоїть боєць з цигаркою в руці,
В очах зажура і сльоза неначе,
Нервово палить й дивиться на схід,
Душа болить, а серце його плаче
І думка б’є у скроні молотком,
Настирливо все раз у раз питає:
«Як ми змогли дозволити таке?
Невже ж не бачили, не знали,
Що тут варилось стільки часу
І хто стоїть за усім цим?
Чи то байдужі проморгали?
Чи так собі запланували?
Чи може підленький сусід
Тут приложив нечисту руку?
Бо вже давно таке хотів
І сіяв в Україні смуту,
Серед радянських бахурів
Та їх бандитських побратимів,
Що по поняттях поділили
І владу, й грошики свої.
Й пустили нас усіх по колу…»,-
Пихкнув, збив попіл, гірко сплюнув
І тихо-тихо затягнув
Сумну свою солдатську пісню.
А думка в скроню молотком
І у очах сльоза неначе,
Й душа болить…
І серце плаче…
