І вила нудно собака жалоби,
і вже не чутно було солов'я.
Мене відділяла від останньої спроби
неможливість згадати твоє ім'я.
Позбувшись засобів навігації,
спостерігаю зі сторони,
як пишно квітнуть сьогодні акації
останнім куплетом твоєї весни.
Ти кажеш: меду, до повного місяця
позич у мене і не віддавай,
натомість акації білії китиці
так солодко дивляться,
що ж ти, хапай!
І я схопив, молодий та дужий,
всю ніч ми пили чи мед чи росу,
я обіцяв тобі, що неодмінно
тебе додому на руках віднесу.......
Та встало Сонце доволі рано,
промінням безжальним мене спекло,
а може прокинутись не бажав я.
Не знаю , що ж то насправді було.
І я приходжу щовечір з росою,
всю ніч шукаю лиш тебе я.......
та не знаходжу ніяк спокою:
не можу згадати твоє ім'я.
так ветренно-неспокойно, что просто "АХ!" 
