Не бачу світла, мрій, надії,
В буденщині або у снах,
Довкола виють буревії,
Палає світ немов в кострах.
А я в апатії чи в комі,
Не відчуваю вже добра,
Скажіть мені: "Віддайся втомі",-
Я відповім: "Не та пора..."
Бо хоч кажу, що сили щезли,
Та порох в мене досі є,
Примушує він брати пензлі,
Писати полотно моє.
Усе, що бачу: біль і зраду,
І страх, печалі, і себе,
Абсурду нашому паради,
Які крокують по ТБ.
Історія являє людям
В усій красі потворність їх,
А пояснюю тим дурням,
Все значення подій отих.
І врешті вношу до картини,
Останню з решти коректур
Святе зображення дитини,
У центрі полотна з тортур.