Ми вої Спасу… пластуни,
Сини Вкраїнської Землі.
Славетних прадідів нащадки,
Що гартувались у вогні.
Ми вільні лицарі й брати,
Козацький дух - у нас в крові.
Злій смерті долі не знайти,
Поки живем… в цій силі ми.
Поки горить над нами Сонце,
Й Шляху Чумацького зірки.
Й допоки видно Місяць у віконце,
Та чутно шум Дніпра-ріки.
І поки мати-Правдонька жива…
Що праотці несли віки
Зійдуть у нас іще, й не раз…
Козацькі сіяні жнива.
Зійде лицарство… стане воля
І заспіва наш Край пісні….
Нові, щасливі – з лісу й поля,
І з рік, що сплять – у них на дні.
Бо ж вої Спасу - пластуни
На службі матоньки-землі,
Одвічно вірні їй сини…
В козацькій силі – вічні ми!
P.S: Твір присвячується традиційному українському бойовому мистецтву, козацькому бойовому звичаю - "Спас"!
