Мені не болить, просто в грудях як в грудні,
Мені не пече, просто їм певно щось не те,
Я колись розцвіту, коли двері відкриють безодні,
Я колись повернусь, після випарів, свіжим дощем.
Мені не болить, просто світ став пустелею ,
Люди зникли як вид, люди стали як звірі,
Ти мені заплети всі дороги свої павутиною,
Аби я не дійшов, щоб померли мої надії.
Мені не болить, так мені забивають у голову,
І кілком забивають все дужче і глибше,
Дайте хрест мій і цвяхів, все важчих, щоб всі із олова,
Щоб розіп’ятим бути, щоби було мені спокійніше.
І тоді повернусь я дощем після свіжих випарів,
І тоді розцвіту після смерті для тебе квітами,
І тоді я прилину з поміж міст цегляних із димарів,
І тоді я торкнуся до тебе, хоча би з повітрям.
