Осінь заводить дерева - вони роздягаються,
заводить ключем, як майбутні маріонетки,
у спи́ні надріз, видніється м`ясо, без таїнства,
кілька хвилин до майбутньої табуретки.
Під кислотами легальними і нелегальними,
у обіймах втрачаючи розум,
втрачаючи міць,
за руку із мавкою десь там за плаєм
тікали ми
і чулися тільки памфлети церковних дзвіниць.
За туманами сірими-сірими,
монотонними,
ліхтарем горіла надія,
згорало життя,
І по венах проходили пульсами електронними,
телеграми знайомою мовою,
та писала їх не я.
А в півмісяці трохи колії,
трохи грані, секунда й межа,
Ідуть ноги
морального кволого,
і ступають на леза ножа.
Мені сподобалось.
