Бліде створіння в клітці золотій
Вважає щастям дихати та їсти.
Але ніхто не чув пташини спів,
І голос є, тане навчилась пісні.
У рамках долі в смуток одяглась –
Навіщо пнутись, як ніхто не чує.
Нудьзі скорилась, тузі піддалась,
Нема емоцій, спокій лиш панує.
А в ньому пасма вплетених дощів,
Важкі сліпучі розсипи туманів,
Сміття, що лиже кромку берегів
І тиша, що не будить на світанні.
Не знала пташка іншого буття,
Вона не вміла, мабуть, і літати,
Не чула, як колишуться жита,
Як мчить ріка – уміла тільки спати.
Відкрилась клітка – пташечко, лети!
Пробачте, та не вмію я літати,
Не можу, бо не знаю ті світи,
Стара я вже, щоб жити починати.
Все добре те, що вчасно у житті.
Боротись треба, коли в жилах сила,
Літати треба в роки молоді,
А не тоді, коли слабі вже крила.
Забираю.
