А я тебе, як мінімум, кохаю.
Тобою я, як максимум, живу.
Я фото всі у рамки повкладаю,
Тоді прийду, як інші не прийдуть.
Від тебе я, як мінімум, схмеліла.
Як максимум, - пригріла у душі.
Моя душа, коли твою зустріла,
Вселилася частинкою в вірші.
Від тебе я, як мінімум, залежу.
Як максимум, - для тебе я жила.
Це інші хай дотримують обмежень -
Для нас же давно стерлася межа.
Це інші хай вміщаються у рамки,
Вдаються в сухі сльози, фальш і сміх!
Ми вийдемо, як мінімум, у дамки,
З тобою ми, як максимум, - навік.
Лірично та поетично... Ось тільк змінив би трішки стрічку "Для нас же давно стерлася межа" на "Для нас давно вже стерлася межа". Так вирівнюэться ритмічний малюнок, а зміст залишаэться
Ivanna Pikhun відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Прекрасно! 
