Вас би усіх з ніг та на голову!
Хто королями ходить тут голими,
Хто Україні як свищ, як гнійник,
Всіх би прибрати і на смітник.
Звешся Петром ти і совість продав?
Сенею звешся, що слова не мав?
Може Віталік ти, чи Вольдемар?
Всіх вас за грати, щоб кожен пізнав,
Як ґвалтівник має в камері втіху,
Як розбивають об стіни горіхи.
Ядра згубивши свої золоті,
В очі дивитись народу не смій
І не проси, не благай, не поможе,
Та не взивай «Збережи мене Боже!»,
Все це даремні, нікчемні слова,
Душу свою ти паскудник продав,
Спекався запросто віри народу,
Плюнув в обличчя юнацьке свободи,
Вирвав, у голосу правди кадик,
Красти не вмів, то навчився і звик,
Щоки свої підставляючи ворогу,
Зміг поглумившись продати втридорога
Волю, надію і віру землі,
Кров’ю политу не раз в боротьбі,
Спалену, зриту не плугом, а мінами,
Кинув назавжди «мінськими співами»,
Та позабув про свободи й права,
В глотку впихаючи правди слова,
Суд свій віддавши на відкуп всевладдю,
Символом став «ненароджений царю»,
Хто переверне портрет їх? Не смій.
Хто поспішить розказати? Постій.
Знай королями ходити їм голими.
Так би усіх з ніг та на голову...
У нас в Україні глухий кут. Ходимо по колу. Всі виставляють нам умови. Диктують, як нам треба жити. Мабуть, ми це заслужили. Бо кого обирали, те і отримали. Але сподівають на краще.