Мені Ганнусі надзвеніли,
Що під водою малювала ти китів,
Що ти дивилася киту у чорні очі
І бачила як він до місяця злетів
Що ти у горах розгадала всі легенди
І бачила Середньовічні сни
Мов привид стіни замків облетіла
Що в тебе старі рами на вікні
І що ти носиш довгі гарні плаття
Й собакам вуличним всміхаєшся щораз
І відстригаєш коси з восьми років,
Воно росте тепер у тих, у кого рак
Що ти вигулюєш рибинок на світанку,
І приручила хворе кажаня,
І вишиваєш черепахам пелерини,
І дружиш з сиротою-троленям
Зриваєш яблука-- стоїш на підвіконні,
І воду п'єш лише з криниць за містом
І танцювала взимку під Північним сяйвом,
І прикрашаєш на Різдво все гостролистом
Що знаєш ти усі казки на світі
І пофарбована в ясно-блакитну краску
І вієш радощами скрізь, де сумно й сіро,
А вслід завжди всміхаються,
'То дівчина із казки'
Й коли в моїй палаті ти співала
Й повісила на мою шию амулет,
О, скільки морів і скільки зір у наших поглядах й розмовах,
Й мов квітка народився наш секрет
Й коли мою коляску ти вивозила
Я обіймала квіти і ревла
Бо скільки магії, скільки добра, скільки любові,
В тобі, Небоволоса казка і краса
І на вікні тепер портрет наших обіймів,
Моя коляска у весняних візерунках,
Й коли уранці в ліжку чуємо із кухні гуркіт,
То знаєм, Троленя всі вафлі схрумкав
З тобою стіни дихають натхненням,
Гулятимем до старості разóм, в нас будуть діти
І будемо ми їм завжди розповідати,
Як розпустила ти одного дня в моєму серці квіти
