|
Щастям блисає водиця,
До неї хилиться вербиця.
Опускає в воду коси,
Зронює водиці сльози.
Матінка маленька річка
В'ється,як тоненька стрічка,
Та співає ніжно-ніжно,
Щоб було вербиці втішно.
Дзюркотить так голосочком,
Приємно пахне холодочком.
Трошки бризкає в повітря-
І розливається палітра.
Водиця грається з вербою,
Верба щоб не була журбою.
Переливає барви сонця,
Сміялась щоб верба спросонця.
Червоний,помаранч яскравий;
Блищить від сонця золотавий;
Зелений,як сама травиця,
Як літечком сама вербиця.
Голубий,як Небо чисте,
Святе,спокійне та врочи́сте.
Синій,як волошки очі,
Як закохані дівочі.
Фіолетовий,як воїн,
Не боїться він вибоїн.
Водиця грає кольорами,
Переливається вогнями.
Верба дивиться у воду,
Відчуває насолоду.
Зачаровують вогні.
Дивиться,немов у сні.
Хилить віти до водички,
Доторкнутись чарівнички.
Плаче з радості та дива.
Їй відірватися несила.
Радіє матінка-водиця:
Сміється,дзюркотить,іскриться.
Неба грається вогнями,
Промовляє журавлями.
Хилиться все нижче,нижче
Вербиця до водиці ближче-
Торкнутись віттям Божих чар,
Казки випити нектар.
ID:
641542
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 05.02.2016 20:59:18
© дата внесення змiн: 05.02.2016 22:13:21
автор: Артишук Марія
Вкажіть причину вашої скарги
|
