Обожнюю пробудження зі сну,
коли світанок мріє шепітливо,
щоб тіло, наче листя тріпотіло
як перший промінь добира струну.
Коли тихенько-тихо... Ні душі...
Лише гніздо своє пташина мостить.
Я розчиняюся у теплій млості,
купаючись у сонній пелені.
Обожнюю, коли передчуття
лоскоче кавою ковток ігристий
і ваблять свіжістю Твої іриси,
умиті в грозовицях і дощах.
А поки прийде ренесанс доби
і зорі з ночі височать шпилясті -
о, як би я хотіла їх покласти,
до рук покласти готику – Тобі.
Дивовижний збіг обставин: вночі я почала писати вірш, в якому також тема пробудження зі сну... Допишу і опублікую, тому що я одночасно і переклад пісні робила, і вірш почала писати, не осилила все і відразу...
ВАШ ВІРШ ДУЖЕ ЦІКАВИЙ!
Окрилена відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Олю, дякую чекатиму на Ваш вірш тема цікава і дещо містична, особливо для тих, хто часто має безсоння...