|
Так дивно і, водночас, правильно
Життя розкидає, як фішки, нас.
На стіл, де ставок тисячі, і ризику банального
Є більше, ніж грошей запас…
А зараз уявіть, що наша доля – стіл для покеру;
Життя – гравець азартний, випивший чимало;
А карти – наші мрії, шанси, навіть докори,
А ми – це фішки, ставки, які ще не програли.
І так, ця гра розпочалась багато років тому,
Ще як прийшов новий гравець за стіл.
Він попросив у бармена велику склянку рому
І, розмінявши гроші, з норовом присів.
А був він не один, було їх декілька гульвіс:
Такі собі сиділи, навіть не всміхаючись.
Серйозні, п’яні, з картами під ніс,
Робили ставки, зі склянки попиваючи…
Круп'є на них дивився, карти роздавав,
Колоду перемішуючи без напруги всякої.
Кому й що випаде він тут єдиний знав;
Він Бог у грі не Божої парафії.
І кожна гра розпочиналась ставкою,
І нас, як фішки, кидали на стіл.
Дивився наш гравець за картами
І раз зривав він куш, а раз залишився ні з чим…
А що, спитаєте, власне, було з нами?
Куди нас заносило, як гультяй програв?
Цей бар, він ніби світ з різними життями,
А наше напилося в драбадан…
Я скажу просто, що життя міняється.
І ми із рук у руки переходимо щораз.
Це такою грою називається:
Одне життя зіграло в покер з іншим, застосовуючи, як фішки, нас.
Воно нас кинуло на стіл, що долею являється,
В руках тримало наші мрії, шанси і бажання, яких не розкриває.
Оскільки життя п'яне – воно нами розкидається
І не важливо йому виграє чи програє…
А ми, та що ми на столі великому,
Дивимось кому карту підтасовує круп'є…
Та, іноді, вертаємось до свого, який вже із радісною пикою
Радіє нам, а ми йому, бо він у грі ще є.
А, як програє наш гультяй всі фішки,
Спитаєте: "А що ж тоді, месьє?"
Тоді усі ми переходимо до інших…
І так весь час, доки в цій грі не виграє круп'є...
ID:
678701
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 18.07.2016 12:38:16
© дата внесення змiн: 18.07.2016 12:42:25
автор: Alex Storozhuk
Вкажіть причину вашої скарги
|
