І, може, іншого шляху немає,
Щоб з хаосу душі створити світ.
«Сковорода». Ю. Клен
Він світ творив із хаосу душі –
Високе небо, мерехтливі зорі,
Річки дитинства, чисті і прозорі,
І лагідні на дотик спориші…
Та небагато писано в мажорі:
Втопившись у кривавому терорі,
Мед втратили калинові вірші.
Пожовклим буком став юнацький дух,
Господнім гнівом чаша вщерть налита:
У хліборобів – ні зернини жита,
На покуті – розтерзаний дідух…
І хоч Німеччина була ще сита,
Вкраїнськість в нім жила несамовита –
Від горя він прозрів, а не оглух.
Позичивши в архангела перо,
А каламар – в Сковороди-пророка,
Ніс правду в люди. Хай вона жорстока, –
Із болем в світ являється добро.
Хто відповість: наблизившись до Бога,
Нам плакати й молитися убого
Чи краще спис встромити під ребро?
