Там стигле поле колосків в твоїм волоссі,
І блиском найдорожчого металу сяють очі,
Там тане лід, там квіти оживають,
Бо там де ти - уже немає ночі.
Ти світлом сповнюєш сповна порожню видимість,
Теплом і ніжністю наповнюєш душевний вакуум;
Нехай це неформат, нехай це навіть дикість,
Та саме так тебе постійно згадую.
