Сонет 1
Мої листи ти збережи,
Оту одвічну серця муку,
Ти їх, як зброю стережи,
Вони на щастя запорука.
Забудь свій гнів і ті слова,
Що вимовляв ти ненароком,
Не раз згодиться булава,
Здійнятись щоб над чорним оком.
Вони тобі, як оберіг,
Майбутнього вітрів, негоди,
Ти з ними справжній чоловік,
Що все тепер зробити зміг
Перед обличчям бурь і вроди,
Та від страждань на довгий вік.
Сонет 2
Та від страждань на довгий вік
Нехай збуваються бажання,
Щоб було серце - оберіг
І пращурів твоїх надбання.
Безодня всіх твоїх світів -
Не всім, на жаль, це осягнути,
Та стільки знесених голів
За ці часи лягли, як пута.
Та вірю я, що день прийде,
Коли ти знов розправиш крила,
З очей примара упаде,
Зоря всесвітняя зійде,
І птах надій полине в вирій,
До сонця радість понесе.
