Когда буду я седовласою,
Моя жизнь покроется тиною.
Для тебя я буду прекрасною,
Для других никакой, противною.
Для кого-то лихой, упертою,
А кому-нибудь ведьмой, коброю.
Между прочим, одно бесспорно то,
Что была я глупой и доброю.
Беззащитной и несинхронною
Ни с теориями, ни с практиками,
И болела во мне ирония
Всеми локтиками, галактиками.
И не знала свора мещанская,
Как я, горем давясь, синела,
Свою душу в свет вытаскивала
Забинтованной смехом белым.
В жизни, как и на поле минном
В этом веке прошу, как в прежнем,
Хоть бы тот магазинный минимум:
– Люди, будьте взаимно вежливы! –
И была бы на то моя воля,
Написала бы всюду курсивами:
- В этом мире так много горя,
Люди, будьте взаимно красивыми!
Оригінал
Ліна Костенко
Між іншим
Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною
ні з теоріями, ні з практиками.
і боліла в мене іронія
всіма ліктиками й галактиками.
І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
— Люди, будьте взаємно ввічливі! —
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
— Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!
